• В районе Чернухино боевики обстреливают силы АТО из тяжелого оружия, — ИС

    В районе Чернухино на Дебальцевском плацдарме подразделения российско-террористических войск ведут обстрелы из тяжёлого пехотного вооружения передовых позиций украинских войск.Об этом на своей странице в Facebook сообщает координатор группы «Информационное сопротивление» Дмитрий Тымчук.По информации группы «ИС», отмечается усиление данных подразделений противника бронетехникой. Так, за последние двое суток отмечено прибытие до 10 боевых бронированных машин.

    Опубликовано 08.01.2015 10:00 Подробнее ...

Легенда про “Сім'ю”

Сьогодні одна британська дослідниця попросила мене викласти своє бачення механізмів функціонування владних еліт в Україні — зокрема пояснити такий феномен української політики, як “Сім'я” (про цей феномен їй чимало розповідали інші експерти). Коротко подаю свою відповідь на поставлене питання.

З легкої руки українських журналістів приблизно два роки тому з'явився термін “Сім'я” — для означення тієї частини оточення Віктора Януковича, яка не вписувалася у традиційні групи (Ахметова, Фірташа, Клюєва, Коломойського). Спершу “випадкових” людей записували в групу “людей Юри Єнакієвського”, потім з'явилася мода говорити про близькість цих людей до старшого сина президента — Олександра Януковича.  Вся правда про Курченко в розділі сайта ОРД і КОМПРОМАТ http://ord-02.com/ord-i-kompromat/itemlist/category/58-kurchenko-sergey

Зрештою, будь-яке призначення в уряді почали трактувати як “посилення Саші”. Олександрові Януковичу приписали не просто надмірний вплив на кадрову політику батька — йому приписали ледве не тіньове керівництво країною.

Говорити про монолітність “Сім'ї” сьогодні — це те саме, що вірити у монолітність Партії регіонів (відсутність внутрішніх груп впливу, суперечок, дискусій) у 2010-му році. Говорити про визначальний вплив Олександра Януковича на “Сім'ю” — це те саме, що говорити про монопольний вплив Рината Ахметова на ПР три роки тому. Зображення “Сім'ї” у вигляді якогось потужного монстра, очолюваного сином Президента — це надто просто і надто схематично.

Те, що журналісти охрестили “Сім'єю”, має значно глибшу і складнішу природу. На сьогоднішній день “Сім'я” — це складний конгломерат політиків, бізнесменів та чиновників, яких об'єднує головний фактор: їх призов в управлінську сферу відбувся переважно після приходу до влади Віктора Януковича. Якщо Ахметов, Клюєв, Фірташ, Льовочкін кували перемогу Януковича, підставляли йому плече хто у 1997-му, хто у 2002-му, хто у 2004-му, а хто — у 2010-му році, пройшли з ним усі поневіряння або прийшли у команду у найскладніші для нього часи, то “Сім'я” почала формуватися у той час, коли Янукович був уже при владі. Першим не потрібно доводити свою відданість. Другим потрібно довести свою спроможність. Перші обрали Януковича своїм вождем і лідером, другі — шефом і босом. Для перших він — primus inter pares, для других — сюзерен. Перші знають, що вони багато зробили для того, аби Янукович досяг перемоги. Другі усвідомлюють, що для них зробив Янукович, аби вони могли досягти владних висот.

Між першими і другими існує антагонізм, який абсолютно зрозумілий і природній. Це антагонізм аристократії і дворянства, бояр і опричників, магнатерії і шляхти, сеньйорів і рицарів. Але якщо середньовічні монархи натравлювали дворян на аристократів, перетворюючи їх на караючу зброю у власних руках, то Віктор Янукович використовує наявність групи “служилих” для врівноважування інтересів.

Всередині “Сім'ї” є свої групи інтересів. Якщо до фінансового блоку уряду (Арбузов, Клименко, Соркін, Колобов) ще з натяжкою можна припасувати ярлик “друзі Олександра”, то силовики в цю категорію не вписуються. Свого часу молоді та амбітні хлопці — Арбузов, Клименко — намагалися знайти своє місце у революційному таборі (брат Олександра Клименка, Антон, на початку 2000-х був “правою рукою” Юрія Луценка — Юрій Віталійович тоді відгукувався про нього як про того, хто “далеко піде”; Сергій Арбузов був членом “Нашої Україні”). Хоча для Донбасу участь у тих чи інших політтусовках загальноукраїнського рівня є більш ніж умовною — тут більш важливими є персоніфіковані орієнтири. Їх пошук і бажання “робити справи” був помічений. Один за одним представники цієї групи почали обіймати посади в уряді. І не факт, що ці посади дісталися їм довічно — наскільки мені відомо, сьогодні перед фінансовим блоком стоїть завдання успішного подолання кризових явищ в економіці. І подальша доля групи буде залежати не від того, з ким і коли вони подружились, а від ефективного звіту про виконання доручень.

Іншу групу творять керівники силових відомств. Ні Захарченко, ні Лєбедєв, ні Якименко не належать до групи Олександра Януковича. Силовики — це виключна прерогатива самого Віктора Януковича. Це — люди, яким президент повинен довіряти. До цієї ж групи можна віднести і Генерального прокурора Віктора Пшонку. Очевидним перебільшенням є інформація у різного роду виданнях про нібито наявність конфлікту між Міністерством внутрішніх справ та прокурорськими структурами — знавці, навпаки, говорять про доволі тісну співпрацю ГПУ та МВС протягом останнього року (цьому, до речі, є чимало прямих та непрямих доказів).

Третя група — група з особливою історією, але навряд чи з причетністю до Олександра Януковича. Мається на увазі “енергетична група” — Едуард Ставицький та Олег Проскуряков — яка орієнтована також безпосередньо на Президента. За великим рахунком цю групу навряд чи можна віднести до “Сім'ї” — генеза цієї групи є тим елементом, який здатен зруйнувати сам міф про “Сім'ю”.

Нарешті, є ще й четверта велика група, яка недопредставлена у виконавчий владі, але у Верховній Раді має 14 — 16 “штиків”, володіє впливом на енергетичний ринок України та на медіа-сферу. Це група Сергія Курченка. Віднесення його до групи Олександр Януковича не зовсім доречне — тут скоріше керуються гіпотезами та припущеннями. Курченко — це доволі цікаве явище. Цей проект робить лише перші кроки, але у 2014 році матиме серйозний політичний вплив. Особливо коли мова йтиме про забезпечення нових економічних мостів із нашими партнерами на Сході.

Важливий момент: належність до умовної групи не гарантує учасників цієї групи від конфліктів між собою — і ми кілька місяців тому спостерігали ряд конфліктних ситуацій між “сімейними” і “сімейними” — зокрема за повноваження і контроль над відомствами.

До речі, навряд чи справдяться припущення деяких експертів про те, що “Сім'я” або окремі її сегменти “з'їдять” Ахметова чи Фірташа. Надто вагомою є їх роль. Надто потужними — їх заслуги. Та й правило балансів і рівноваг вимагає їх присутності в політиці та економіці країни. Янукович виступає в ролі регулятора правил та гаранта привілеїв за принципом “кожен володіє тим, чим володіє”. Тому можна говорити скоріше про укладання коаліцій і блоків всередині владної команди, тектонічні зсуви у групах (тактичний союз Клюєва і Арбузова, дистанціювання і нове наближення Колесникова, відхід Хорошковського, союз Пшонки і Захарченка, зближення Фірташа і Ахметова тощо), аніж про загострення “внутрішньовидової боротьби”.

В умовах відсутності в українській політиці протистояння між владою та опозицією (через анемічність опозиції) розвиток та відносна стабільність системи забезпечується завдяки внутрішньоінституційним протистоянням у владі. Зокрема тим механізмам, які забезпечують групи, об'єднані журналістами та експертами в умовний табір “Сім'я”.

http://www.ukrrudprom.ua

Вход

Меню пользователя

 

Там, где Преступности НЕТ!
Хорошо и спокойно жить только там, где Преступности НЕТ. Но это возможно только тогда, когда все вместе мы преступности скажет НЕТ — а кто, если не мы? Никто, кроме нас за нас же не заступится.
На сайте «Преступности НЕТ» только последние сводки с фронтов борьбы с организованной преступностью, коррупцией, чиновничьим беспределом. Только свежие факты от тех, кто твердо решил — больше в этой стране преступности НЕТ!
Мы убеждены, что когда все чиновники увидят, что на сайте «Преступности НЕТ», то и в они сами преступности скажут нет! Иподумают: «А кто, если не мы?». И только так, сообща мы наладим страну.