Дем'яненка відвезли до казарми, адже він не бажав грати за Динамо: останнє велике інтерв'ю легенди клубу.
У складі Динамо він здобув перше "союзне" золото в історії команди в 1961 році. Після завершення кар'єри гравця Анатолій Сучков 38 років працював тренером-селекціонером у Києві. Він брав участь у переходах до Динамо таких футболістів, як Володимир Безсонов, Сергій Балтача, Анатолій Дем'яненко, Вадим Євтушенко, Віктор Хлус, Василь Рац, Андрій Бал, Сергій Юран, Віктор Леоненко, Сергій Ребров та багатьох інших.
Максим Розенко взяв інтерв'ю у легенди Динамо Анатолія Сучкова.
Цей матеріал був вперше опублікований у 2021 році.
Кляуза Сабо
– Анатолію Андрійовичу, чи правда, що завдяки Вам у штатному розпису футбольних команд СРСР була введена посада тренера-селекціонера?
– Так, до 1979 року такої посади в радянських командах не існувало. Але одного разу Валерій Васильович мене викликав і сказав, що голова федерації футболу СРСР Єрьомін хоче зі мною поговорити. І сміється. Я запитав у Лобановського, чому він сміється. Валерій Васильович лише розвів руками: "На тебе поскаржилися".
– І хто ж це постарався?
– Один шановний тренер, який тоді працював у Дніпрі (у 1979 році Дніпро тренував Йожеф Сабо, в результаті команда вилетіла з вищої ліги чемпіонату СРСР – прим. М.Р.). Коли його запитали, чому не зміг досягти результату, він вказав на мене: "Сучков приїжджає і забирає у нас найкращих гравців". Тоді з Дніпропетровська до Києва перейшов молодий футболіст, який у Динамо так і не заграв. Підкреслюю, що мова не йшла про Анатолія Дем'яненка або Михайла Михайлова.
– Розмова з Єрьоміним була напруженою?
– Він не був футбольним людиною, на відміну від свого заступника В'ячеслава Соловйова. Я добре знав В'ячеслава Дмитровича, який колись тренував київське Динамо. Лев Яшин тоді був начальником збірних команд СРСР. Ми розбирали ситуацію вчетвером. Єрьомін запитав: "Чому ти крадеш гравців у інших команд?". Я заперечно похитав головою: "Нікого не краду, просто виконую доручення свого керівництва".
Я не міг прямо вказати на Лобановського, адже офіційно працював старшим тренером української ради Динамо. Єрьомін запитав прізвище мого безпосереднього керівника. Я назвав його – він одразу зателефонував йому в Київ. Там підтвердили мою легітимність. Соловйов сказав: "Ну, потрібно ж спілкуватися з тренерами, щоб вони були в курсі справи". Я пояснив, що спілкуюся з тренерами – спочатку звертаюся до гравця, якщо футболіст дає згоду на перехід, повідомляю тренера команди. А іноді спершу йду до тренера, а потім до гравця.
– Що відповіли ваші колеги?
– Ми перейшли до обговорення ситуацій, коли я привозив футболістів з інших республік, включаючи Росію. Підкреслили, що такі переходи повинні узгоджуватися з Москвою. Я відповів: "Я працюю в українському Динамо, де мені платять зарплату. Тому не бачу жодної логіки в узгодженнях з Федерацією футболу СРСР. У Києві мені ставлять певні завдання, які я вирішую". На цьому наша розмова закінчилася. Але після цієї бесіди з наступного сезону в штатному розпису радянських футбольних команд була введена нова посада тренера-селекціонера.
– Ваші функції були узаконені, але стиль роботи не змінився?
– Я продовжував шукати таланти. Було визначено певні параметри пошуку. Лобановський і Базилевич після свого приходу в Динамо запровадили ряд нововведень. Вони змоделювали якісно новий тренувальний процес і створили модель команди та футболістів, які відповідали вимогам Динамо. Основні принципи моделі футболіста і сьогодні залишаються актуальними. Командна гра в Динамо відразу покращилася, і команда почала здобувати значні перемоги.
– Якою була модель футболіста, що відповідав вимогам Динамо?
– По-перше, антропометричні дані – гравець повинен був мати зріст не менше 176 сантиметрів. Його швидкість і техніко-тактичні дії також повинні були відповідати певній шкалі. Звичайно, були винятки – Заваров, Яремчук і Ребров своєю унікальністю компенсували не найзначніші габарити. Але Лозинський, Буряк, Хлус, Бессонов, Балтача, Кузнецов, Яковенко, Шматоваленко, Бєланов відповідали всім вимогам. Відбір проходив серед 18-20-річних футболістів, яких потім готували саме під стиль гри команди. Програма підготовки в дублі та основному складі практично не відрізнялася – була лише невелика поправка на вік.
0Епопея Юрчишина
– У радянські часи Динамо переважно збирало гравців з України. Чи було важче забрати молоді таланти з інших республік?
– По-перше, таке завдання не ставилося. Чому? Нам вистачало талантів в Україні – молодіжні збірні СРСР на 60 відсотків складалися з