Чемпіон традиційно акцентує увагу на основному перед стартовим свистком у важливому матчі для української команди. Чому ця гра має екзистенційне значення для майбутнього колективу та його головного тренера? Які кадрові зміни можуть відбутися у складі гостей? Які слова Реброва не можна ігнорувати? Про це та багато іншого – у нашому матеріалі.
Слова, які перед початком ЛН-2024/25 виглядали як нерозумний злий жарт, тепер можуть стати реальністю вже за кілька годин. Будь-який інший результат, окрім перемоги, "синьо-жовтих" не влаштує. "Маленька" перешкода полягає в тому, що ця команда давно втратила здатність грати з позиції сили проти будь-якого суперника, а терміни "характер" та "воля" у нинішньому складі, здається, зовсім не відповідають їхньому значенню. У Лізі С Україна могла б стати командою з, безперечно, найсильнішим складом виконавців. Проте це не зменшує можливість неймовірної ганьби покоління, яке нещодавно виглядало як потенційно найсильніше в історії національної команди.
З метою справедливості варто згадати й про інший бік можливого підсумку зусиль гостей. Перемога дозволить Україні не лише зберегти обличчя та частково відповісти усім "доброжелателям", а й відкриває перед "синьо-жовтими" досить непогані перспективи.
Враховуючи не тільки історичне "уміння" збірної України грати спарені матчі, зокрема - другі за ліком, а також очевидну енергозатратність протистояння з Грузією, виглядає так, що заміни в складі – неминучі. Крім того, такому розвитку подій "сприяє" й стан окремих футболістів – є ймовірність, що Артем Довбик не зможе взяти участь у грі.
Проте які ж позиції потребують ротації з точки зору необхідного підбору гравців "під" конкретного суперника та для посилення тактичних можливостей "синьо-жовтих"? По-перше, напрошується вихід Романа Яремчука, який успішно вийшов з лави запасних у Батумі. Враховуючи ймовірний сценарій з великою кількістю боротьби, не можна виключати появу з перших хвилин Івана Калюжного, який у цьому аспекті гри виглядає сильнішим, ніж Володимир Бражко. Олександр Зубков знову не переконав, тоді як його тезка Назаренко міг би отримати шанс на правому фланзі атаки. Нарешті, є питання до Георгія Судакова, який не провів гру з грузинами на належному рівні з точки зору креативу – свого шансу чекає Єгор Ярмолюк.
Напередодні протистояння наставник "синьо-жовтих" знову здивував своєю оцінкою потенціалу суперника. Виявляється, нинішня Албанія – не більше, не менше, а ціла… "топкоманда"! Очевидно, найкращі футболісти цієї балканської країни не могли навіть сподіватися на такі приємні слова від суперника, який свого часу протистояв дійсно провідним гравцям на своїх позиціях та тим висококласним командам, які доводили свій статус не лише регулярною участю у великих змаганнях, а й перемогами у фіналах таких турнірів, які залишилися в пам'яті не лише попередніх поколінь уболівальників.
Чи знає Ребров про участь Албанії у двох європейських першостях та про те, що ця команда вилетіла на групових стадіях обох змагань як найвище досягнення суперника на сьогодні? Чи усвідомлює він значення заїждженої "топовості", яка подекуди використовується усіма, кому не лінь, де треба, а де – не дуже? Насправді обидва питання не мають сенсу. Однак це не зменшує бажання головного тренера збірної надати шанувальникам "синьо-жовтих", журналістам та фахівцям – виберемо м'яке формулювання – інформацію, яка виглядає недостовірною.
Ребров очолив збірну України у складний час, коли в червні 2023 року "синьо-жовті" перебували у розібраному стані з точки зору цілісності гри та вельми загрозливому – у сенсі турнірних перспектив у кваліфікації європейського першості. Стабілізувати ситуацію новому тренеру вдалося, адже він у найскладнішій групі відбору зміг набрати таку ж кількість очок, як і діючий чемпіон континенту, і заслужити право боротися за участь у плей-оф.
Проте надалі заслуги екс-наставника Динамо та Ференцвароша повільно, але впевнено почали танути, як Шагренева шкіра. Україна пробилася на Євро-2024, здолавши досить скромні Боснію та Ісландію не завдяки класу, а завдяки надзусиллям у боротьбі з рівним суперником. Те, що сталося на самому турнірі кращих збірних континенту, виявилося справжнім шоком. Україна розчарувала не лише за грою та результатом, а й ставленням до справи, яка, як нам невпинно запевняли, стосується усієї воюючої країни. Як показала практика матчів у Лізі націй, починаючи з вересня, головний тренер не зробив жодних реальних висновків (можливо, не захотів?), а становище "синьо-жовтих" в ієрархії збірних Старого Світу невпинно погіршується. Чи стане остання гра "синьо-жовтих" у 2024 році заключною біля керма команди й для самого Реброва? Чекати залишилося недовго.