Юлія Журавок, яка перемагала Еберг, Сімон і Віттоцці, рано завершила кар'єру. Дізнайтеся, чим вона займається зараз.

Здавалося, що в біатлонному житті зірок вже немає куди діватися. Можливо, Україні зараз дуже не вистачає Журавок на чемпіонаті світу 2025, що проходить у швейцарському Ленцергайде… Але, є багато "але". Як кажуть, якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани.

Сезон 2021/22 став останнім у кар’єрі біатлоністки з Сумщини. Юлія народила сина, зосередилася на особистому житті і не шкодує про це. У жіночому біатлоні така практика досить поширена. 30-річна спортсменка живе в Білій Церкві на Київщині та активно займається йогою!

Напередодні жіночої індивідуальної гонки на світовій першості пропонуємо вам ексклюзивне інтерв’ю з Юлією "Чемпіону". Вже колишня біатлоністка згадала про пам’ятну перемогу десятирічної давнини та розповіла про тонкощі духовних і фізичних практик.

– Юле, чи часто ти згадуєш свою чемпіонську "індивідуалку" 2015 року? Які моменти найбільше закарбувалися у пам’яті?

– Чесно кажучи, я мало що пам’ятаю з тієї гонки, але якщо заглибитися в спогади, можу уявити себе там… Так, це було неймовірно! Згадую момент, коли я заїжджала на останній рубіж і думала лише про останній постріл. Чому саме про нього? Бо на тренуваннях нас завжди вчили відкладати останній постріл, якщо в ньому є сумніви. І я дуже боялася його зробити неправильно! Хоча, якби увімкнули запис тієї гонки, навряд чи хтось помітив би, що я встигла подумати про щось інше – все відбувалося дуже швидко. Але все вийшло чудово, чотири "нулі" стали моєю великою перемогою, якою я й досі пишаюсь. Але сказати, що саме ця гонка запам’яталася мені найбільше, не можу. Бо є ще одна, яка залишила глибокий слід…

– То яка саме!?

– Та ж сама дисципліна, те саме місце, але інший рік (2019), це був чемпіонат Європи. Це був момент, який дійсно змінив для мене багато чого. Тоді я здобула друге місце (перемогла шведка Ханна Еберг), і ті моменти я запам’ятала надовго. Дуже чітко пам’ятаю, як за мною стартувала Валя Семеренко, і вже на першому колі я чекала, коли вона мене наздожене. До першого рубежу ми прийшли разом, і тоді я сказала собі: "Тримайся, як можеш довше, тільки не відпускай її, і будь максимально холоднокровною на стрільбі". І я зробила це. Для мене це був великий подвиг, гонка була дуже важкою, і сили я залишила на трасі, особливо на останньому колі. Коли мені сказали, що я маю достойне місце, і коли вся підтримка зібралася навколо – це було неймовірно. Вболівальники кричали, підтримували – такі емоції! А ще більше емоцій я отримала, коли мені довелося стояти на п’єдесталі разом з елітою світового біатлону. Це те, що не трапляється кожного дня, і для мене сталося раз у житті. Ось цей момент дійсно незабутній.

– У цій гонці ти поступилася золотом шведці Ганні Еберг і обійшла згадану тобою Валентину Семеренко… А в тій гонці на ЮЧС позаду тебе залишились тодішні однолітки, а нині "акули" світового біатлону – Ліза Віттоцці, Ганна Еберг, Жюлья Сімон. Не питаю, чи шкодуєш, що не досягла таких висот, як вони. Бо, на мою думку, в житті не варто шкодувати ні про що…

– Що стосується Лізи Віттоцці, Ганни Еберг та Жюльї Сімон, то зараз абсолютно не шкодую і навіть радію, що маю такі приємні спогади з цими дівчатами. І не лише з ними, але й з багатьма іншими. Коли я була спортсменкою, мені було важко зрозуміти, як так сталося, що ці дівчата так швидко і сильно виросли в біатлоні. Я ставила собі питання: "Що я упустила?" Це мене бентежило, але зараз, оглядаючись назад, я згадую все це з усмішкою. Це частина мого шляху, і я рада, що мала можливість бути частиною цієї великої спортивної родини.

– Як після того юнацького успіху ти уявляла своє біатлонне майбутнє?

– Не можу сказати, що я щось конкретне планувала. Але в мене були чіткі цілі та бажання рости, розвиватися як спортсменка – і в цьому мені, в принципі, непогано вдавалося. Я точно знала, чого хочу, і тоді моя підготовка була на високому рівні. У нас була чудова команда, забезпечена всім необхідним для досягнення результатів. Ми мали все: збори, екіпірування, хороше харчування. Але після останнього року в юніорах настав період, коли я, здавалося, стояла на місці – результатів не було зовсім. Потім десь виходило виступати, а десь ні. Звісно, завжди хотілося більшого, як і всім, але маємо те, що маємо. І навіть ці моменти стали частиною мого шляху, з якого я, в кінцевому підсумку, зробила висновки й пішла далі.

– Після завершення кар’єри ти часто дивишся біатлон?

– Скажу відверто – два роки я не дивилася жодної гонки. Це був такий період, коли я навіть не те, що не хотіла, а просто не могла. Дуже рідко заходила на сайти, щоб подивитися результати. Напевно, це було пов’язано з тим, що я не могла змиритися з тим, що вже не буде, як раніше. Це був важкий момент, я просто не могла вийти з цієї емоційної пастки. Але я пережила це. І зараз з великим задоволенням спостерігаю за всіма спортсменами, відчуваючи гордість. Перші три етапи сезону я дивилася кожну гонку, але, на жаль, пропустила гонки в Обергофі. Загалом, зараз я відчуваю лише позитив і радість від того, що можу знову бути частиною цієї чудової спортивної родини.

– Обговорюєш результати гонок з кимось з біатлоністів – чинних чи колишніх?

– Я не спілкуюсь з командою, але можу обговорити гонку з іншими людьми, з колишніми біатлоністами, з якими я досі підтримую зв’язок. Це дуже цікаво і приємно, адже ми всі переживали схожі моменти, маємо спільні спогади та пог