Разом з батьком на фронті: спортивний журналіст служить у ЗСУ вже більше двох років.

— Пане Михайло, які зміни сталися у твоєму житті за рік після нашої останньої розмови? Чи змінилася посада, звання, функції?

— Якщо згадати минулий рік, то формально змін не так вже й багато. Я продовжую активно займатися темою ПТРК (протитанкових ракетних комплексів) на тій самій посаді, що й раніше. Єдине, що змінилося — це військове звання, тепер я — старший лейтенант. У найближчому майбутньому планую зосередитися на темі дронів. Це включає аеророзвідку, ударні дрони та багато супутніх аспектів. Так чи інакше, саме за дронами — і сучасність, і найближче майбутнє.

— Чи продовжує твій батько воювати разом з тобою? Яке у нього звання? Чи є він твоїм підлеглим?

— Так, ми з батьком служимо в одному підрозділі з перших днів повномасштабного вторгнення. Він почав воювати на кілька днів раніше за мене. Щодо звання... скажімо так: у нього військове звання значно вищe. Щодо підлеглості — ми в одному підрозділі, але в різних структурних підрозділах, тому формального підпорядкування немає. У будь-якому разі, ми намагаємося підтримувати та допомагати один одному. Це дуже важливо в сучасних умовах. Можу відверто сказати, що без моральної підтримки батька мені було б у сто разів важче. Я йому вкрай вдячний.

— Після завершення війни плануєш залишитися в армії чи повернешся до спортивної журналістики?

— З одного боку, намагаюся не зазирати так далеко в майбутнє. З іншого, подібні питання іноді виникають. І, чесно кажучи, не можу дати чіткої відповіді. Я хочу мати можливість займатися журналістикою, як завжди. Писати про футбол для широкої аудиторії, ділитися своїми думками з читачами. Проте навіть якщо війна закінчиться завтра, напруга в міжнародних відносинах не зникне. Дехто вважає, що світ стоїть на порозі Третьої світової війни... Не знаю, як буде далі. Але точно знаю, що мої знання та досвід можуть бути корисними для оборони моєї країни. Було б безглуздо не використати це на благо держави. Як показала практика, добро має бути з кулаками. І бажано, щоб у кожному кулаці була важка артилерія.

Читайте також :

Може, Ломаченко вже штурмує військомат. Спортивний журналіст вже два роки на війні

Аліса, Рудий і Часік

В Часовому Яру вдалося врятувати багато тварин, покидаючи позиції. Двох кішок, собаку... Всім знайшли гарних господарів.

Моєму бійцеві з позивним "Демон" сподобалася молода кішка, яка постійно крутилася поблизу. Він назвав її Алісою і поставив конкретне завдання: в ніч виходу з'явитися до нього рівно о 2:45. І що ви думаєте? Кішка прийшла точно в призначений час! Демон поклав її в рюкзак, ми рушили, доходимо до точки — а кицьки немає. Вона вистрибнула з рюкзака на ходу. Так Демон пішов її шукати під обстрілом — і дивом знайшов. На щастя, все закінчилося добре. Аліса тепер живе в родині Демона в Київській області.

Величезного рудого кота також вдалося забрати, це заслуга Сови. Кіт розміром приблизно з бенгальського тигра. На зворотному шляху він так заховався в L200, що ми шукали його втрьох — і ледь знайшли. Рудий тепер живе в Рівному у молодого стоматолога, який приїжджав у зону бойових дій, щоб безкоштовно лікувати українських військових.

0

Також забрали собаку завдяки Графу, дворянському цуценяті, в роду якого явно були вівчарки. Коли його принесли, він декілька днів лежав, пив лише трохи води, бо був виснажений і сильно контужений. Думали, що не виживе. Але ні, Часік, як його назвали за традицією, оговтався та почав швидко рости. Худе цуценя за місяць перетворилося на молодого собаку з дуже гострими зубами. Я його навіть прозвав culus dentatus, що вільно перекладається з латини як "ж**а зубаста". Часік теж тепер живе в родині, де його люблять.

Перший штурм і голос батька

Чи був я хоча б раз по-справжньому щасливий під час війни? Не знаю. Був дуже задоволений, коли отримав свою першу зброю — АК-74. І набоїв, здається, два магазини. “Ура, тепер не голий, є чим захищатися”. Мабуть, був щасливим, коли повертався після першого успішного штурму живим і неушкодженим. Ми тоді відбили велике селище на Харківщині. Щасливий був, коли зміг додзвонитися до батька після однієї з ракетних атак і почув його голос, дізнавшись, що він живий.

1

Але, мабуть, найщасливішим моментом було, коли вдалося вивести своїх хлопців з дуже складної ситуації і вийти самому. Повернулися всі цілі, ще й з полоненим.

На завершення хочу зазначити: вірте у наших воїнів, усіма силами допомагайте їм, поважайте наших воїнів... і доєднуйтесь до наших воїнів. Тоді ми обов'язково переможемо. Все буде Україна!

2

Читайте також :

Фото Ексклюзив В Бахмуті ситуація погіршувалася з кожним днем. Спортивний журналіст вже більше 2 років на війні

Вперше текст було опубліковано на Чемпіоні в липні 2024 року.